Та не однаково мені, як далі жити,
Моя земля — це скарб моїх батьків,
Які навчили понад все її любити,
І та любов — це спадок всіх віків.

В нас все своє, не треба нам чужого,
Що маєм — наше, і не маєм нарікань.
Ні в кого зовсім ми не просимо нічого,
Тож не пробачим зайвих зазіхань.

В серцях нескорених є віра, як граніт,
Тверда в своїх благих переконаннях.
Єднання нації вже піднялось в зеніт,
Зачувши хижий дух у запитаннях.

Ми — уособлення державності країна,
У назві тій для нас заховане святе.
Тож хто за що — не знаю, ми — за Україну,
Лихий думками лиш би зрозумів оте…

Сергій Ущапівський
16.02.2022